Євроклуб «Вікно в Європу» працює вже п’ятий рік. Тому ще з молодших класів ми заздрили нашим старшим друзям. Вони, члени Євроклубу, малювали Стрічку дружби і проводили акцію «Привітайся зі мною», їздили на Турнір відео реалій  до Вінниці,  брали участь у тренінгу в місті Хмельницькому і навіть давали інтерв’ю для телебачення! І вже цього року відвідували друзів із Бронниці, де на зустрічі Євроклубів взяли участь у дебатах та побачили скельний монастир у селі Лядава. Ми поцікавились у найактивніших з них, чим для них є Євроклуб. Ліля Толстогузова вважає, що це – можливість для дітей виявити свою креативність, показати талант, прийняти участь у цікавих змаганнях. «Євроклуб дає нам можливість розвивати свою особистість та вміння спілкуватись», - вважає Ліна Вавшко. А от президент нашого Євроклубу Діана Яблонська впевнена, що «Вікно в Європу» - це шанс розширити кругозір, придбати нових друзів і культурно збагатитися.

Але це – лише святкова та захоплююча сторона життя євроклубівця. Адже, щоб представляти наш регіон на таких важливих зустрічах, потрібно багато знати про Європейський Союз, володіти ораторським мистецтвом, бути цікавим та сучасним. Цьому і ми, уже  теж – члени Євроклубу, навчаємось щотижня на засіданнях, які відбуваються у ігровій формі. Тож з гордістю ми представляли нашу роботу, коли нещодавно до Лучинця завітали колеги із Євроклубу «Співдружність» школи-гімназії  селища Вендичани. Наша зустріч була цікавою, бо змішані команди представників гостей та школи-хазяйки зустрічі вели баталії на Турнірі відеореаілій «У Європу – з Україною в серці», а президенти підписали справжню «Угоду про співпрацю». Євроклуби представили свої візитки, у яких цікаво та творчо розповіли про свою історію. А ще юні таланти наших шкіл розважали глядачів чудовими піснями. Отож крім моря позитивних вражень євроклубівці отримали ще одну нагоду виявити свої знання та здібності.

Під час осінніх канікул група учнів 6, 7, 8 класів їздила на екскурсію до міста Вінниці. Програма подорожі була насиченою та різноманітною: поряд з екскурсіями до  садиби-музею класика української літератури Михайла Коцюбинського та  кондитерської фабрики «Рошен» - похід до розважального центру. Про цікаво проведений день свідчать захоплені відгуки учениць 6 класу Когаївської Оксани та Матієк Богдани:

• На фабриці «Рошен», на жаль, ми не змогли побувати на самому виробництві цукерок – нам повідомили, що зараз там ремонт. Але наша група відвідала Дитячий розважальний центр «Рошен», у якому поспілкувалися з живим та цікавим роботом Робошеном. Він розповідав нам про фабрику та як там роблять цукерки. Переглядали фантастичний фільм про ніч на шоколадній фабриці, він був уже реалістичний. Та найцікавішою була наша мандрівка по чотирьох кімнатах, що розкрили для нас секрети цукру, шоколаду, смаку та запаху. Ми розгадували секрети фабрики, і це було дуже цікаво та весело. Наприкінці ми отримали смачні солодощі та сувеніри. Поїздка була супер! Дякуємо!
•  Мені дуже сподобалося у розважальному центрі «Ігроманія». Там було весело! Ми каталися на електромобілях, потім сміялися з самих себе у кімнаті сміху, грали у настільні та відео ігри, стрибали на кольоровому батуті… Після подорожі ми всі повернулися додому з гарним настроєм.

Звичайно, усі діти найбільше полюбляють розваги. Проте з увагою слухали учасники подорожі і екскурсовода у музеї, захоплено розглядали незвичайні  картини з  пряжі на виставці у музеї, вчилися поводитися на вулицях міста. Тож екскурсія, яку організували та провели класний керівник 6 класу Країло Оксана Анатоліївна та вчитель образотворчого мистецтва Сторожук Валентина Анатоліївна, профінансували батьки юних екскурсантів, не залишила дітей байдужими. Всі учасники екскурсії вдячні за турботу та увагу нашому первізнику Денисюку Дмитру Степановичу та дирекції школи.

Релігія завжди відігравала значну роль у житті людини. Вона була і завжди буде незмінним супутником цивілізації.

Побувавши у Почаєві, я відкрила для себе новий світ. Чого б варта та надзвичайна атмосфера величі і святості, яка відчувається у цьому місці на кожному кроці. Я опинилася серед тисяч віруючих, які стояли на молитві. Це було надзвичайно. Особливо мене вразило, наскільки глибокою є віра в людей. Також сподобався нічний краєвид Почаївської лаври, коли майже кожна святиня освітлюється, і людина залишається майже сама, зі своїми думками і мріями.

В очах людей, яких я зустрічала, читалася надія. Хтось сподівався на покращення здоров’я, хтось прийшов для того, щоб знайти себе у цьому світі. А ще вразило те, що серед служителів я побачила багато молодих облич. Можливо, вони є моїми ровесниками, які присвятили себе служінню церкві. Це ще раз доводить, що віра живе у серцях людей.

           Запах кави, солодкий аромат, який манить, архітектура міста – зачаровує з першого ж погляду. Звісно хто не побував у м. Лева цього не зрозуміє, але я спробую передати вам ті почуття які відчула особисто.

           Найперше, що привернуло мою увагу – дороги, кожна з яких це гранітна бруківка, з різними, деінде візерунками із каменів. Це еталон краси цього міста. Хоча дороги це лише початок…

           У якій частині міста ти би не був західна, південна чи центральна у будь-якому закладі персонал із вами буде розмовляти виключно українською мовою, чистою та милозвучною, такою як говорили наші прабабусі, без слів паразитів та бруднослів’я. Люди завжди привітні, від них віє позитивом, чимось таким, що зігріває серце, від цього автоматично з’являться посмішка на обличчі, щира посмішка.